Власний проєкт
Деякі листи так і не доходять. Але вони продовжують жити в тих, хто чекає.
«Поштомат» — вистава фізичного театру про памʼять, відсутність і невидимі звʼязки, що залишаються між людьми, яких розділила війна.
У знайомому просторі поштового відділення переплітаються шість людських історій. Місце, повʼязане з повсякденними справами, поступово перетворюється на простір очікування, спогадів, надії та питань без відповіді. Листи стають більшим, ніж повідомлення, — вони стають посудинами памʼяті, що несуть слова, які так і не були сказані, отримані чи почуті.
Через рух, фізичний театр і візуальні образи «Поштомат» говорить про тих, хто продовжує чекати: на звістку, на зустріч, на голос — або просто на певність. Замість однієї історії вистава створює колективний портрет життів, перерваних війною і зʼєднаних крихкими актами памʼяті.
Вистава запрошує подумати про спілкування не лише як про обмін словами, а як про емоційний простір, де присутність і відсутність існують поруч.
Лист — це ніколи не просто папір.
У ньому — надія.
Страх.
Тиша.
Іноді він доходить.
Іноді — ні.
Пошта — зазвичай місце, яке проходять повз.
У «Поштоматі» вона стає місцем, де час сповільнюється.
Де спогади чекають поруч із посилками.
Де відсутність стає відчутною.
Шість історій розгортаються у спільному просторі.
Вони перетинаються, не зустрічаючись до кінця, — і відкривають життя, сформовані втратою, тугою, стійкістю й надією.
Вистава не намагається відтворити реальність.
Вона питає: що залишається, коли слова більше не можуть дійти до тих, кому вони написані?
